УВАГА!!!
Протягом періоду з 9 по 14 листопада в школі проводився тиждень превентивної роботи з протидії торгівлі людьми та експлуатації і
жорстокого поводження дітьми.
Інформаційна
довідка
Торгівля людьми – це сучасна форма рабства. Жертви торговців « живим
товаром» позбавлені своїх основних прав і свобод людини, таких як право на
свободу, на повагу до людської гідності, свобода від тортур, примусового
лікування, право на приватність.
Торгівля людьми – це вербування, перевезення, передача, приховування або
прийом осіб шляхом погрози застосування сили чи інших форм примусу, викрадення,
шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливого становища або шляхом
виплати чи одержання грошей або іншого тиску, щоб отримати згоду особи, яка має
контроль над іншою особою з метою експлуатації.
Серед найголовніших порушень
прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле
рабство», «торгівля людьми», «контрабанда людьми». За оцінками експертів
щорічно 1-2 млн. людей стають «живим товаром». Наприкінці ХХ сторіччя з його
проявами зіткнулась і Україна.
Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємопов’язаність держав,
нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу
спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного
і антигуманного явища як торгівля людьми.
За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються
через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну
работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у
своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн.
рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до
Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.
Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ
ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов,
специфіка географічного положення та справжній “хаос” на українських кордонах
призвели до того, що Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит
“живого товару”. Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.
За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько
400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад
100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.
Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, –– це добре організований
транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов’язаний з такими явищами як
проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють
собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів,
особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них –– це
так звані “діти вулиць”.
Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового
незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було
встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали
характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.
Складна економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття,
недосконалість законодавства та правова необізнаність громадян є основними
умовами, що сприяють цьому явищу. Прагнучи кращої долі, люди їдуть за кордон
шукати добру роботу. Спритні ділки щороку використовують сотні таких шукачів.
Наша держава – це країна, з якої, як правило, здійснюється експорт жінок на
світові ринки – в Туреччину, Італію, Польщу, Іспанію, Німеччину, країни
колишньої Югославії, Угорщину, Чехію, Грецію, Російську Федерацію, Об’єднані
Арабські Емірати, Ізраїль, Сполучені Штати Америки та інші країни. В
міжнародній системі Україна визначена як країна — постачальниця жінок. Саме
громадянки України зараз складають значну частину живого «товару» на відкритих
і таємних ринках Європи та Азії. Ряд експертів одностайно висловлюються про те,
що торгівля людьми є однією з галузей кримінального бізнесу, що розвивається
найбільш стрімкими темпами в світі; у цій індустрії домінують добре
організовані кримінальні синдикати; одержані прибутки йдуть на фінансування
інших різновидів злочинної діяльності, в тому числі торгівлі наркотиками та зброєю.
На сьогодні проблема боротьби з торгівлею людьми (особливо жінками) стала
надзвичайно актуальною для нашої держави. Україна, як і більшість країн
Центрально-Східної Європи, вже має досить тривалий сумний досвід втрати значної
кількості жінок і дівчат, вивезених з її території за кордон, де вони стають
жертвами різноманітних методів та форм експлуатації, найпоширенішою з яких є
примушення до заняття проституцією.
Негативний вплив від торгівлі
людьми полягає ще й у поширенні венеричних захворювань, СНІДу, формуванні
моральної деградації та відчуженості особистості, втрати родинних зв’язків,
зруйнуванні суспільної моралі, небезпечному «звиканні» громадської свідомості
до негативного явища, поширенні депресивних синдромів та суїцидальних тенденцій,
зростанні агресивності та жорстокості. Торгівля жінками сприяє знищенню
генофонду нації, оскільки злочинними угрупованнями втягуються у проституцію
лише фізично здорові та найпривабливіші дівчата.
Кримінальний кодекс України від
5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення
діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею
людьми розуміється:
1) продаж чи інша оплатна передача людини;
2) здійснення стосовно
людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним
переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для
подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі.
Окрім цього, кінцевою метою
даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в
порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу,
усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних
конфліктах, експлуатація її праці.
Послідовність дій:
1) вербування (як
правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання
владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);
2) транспортування
(тобто перевіз “живого товару” до країни –реципієнта);
3) передача
(купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі “права
власності” на людину);
4) експлуатація
(примушування до заняття проституцією, використання у порнобізнесі, залучення у
злочинну діяльність тощо).
Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів
–– практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре
відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух
“живого товару” надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності
серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з
работоргівлею.
Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні
зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і
представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з
торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид
злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і
дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і
Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.
Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують
залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна
соціально-економічна ситуація в Україні. Незважаючи на всі заходи правового
характеру, ситуація продовжує погіршуватись.
